Етіологія Гепатит


Гострий вірусний гепатит

Профілактика внутрішньолікарняних інфекцій, що передаються через кров

СНІД, вірусний гепатит

Гострий вірусний гепатит – інфекційне захворювання. Яке характеризується ураженням печінки, має перебіг з симптомами інтоксикації, жовтяницею або без неї в субклінічній формі.

Гострий вірусний гепатит – одне з найбільш розповсюджених захворювань.

Зустрічається з частотою від 40,5 до 2000 випадків на 100000 населення. в Україні в середньому індекс загальної захворюваності на вірусний гепатит – 200.

Відомо 7 самостійних гепатитів:

А, В, С, D, Е, F, G. Існує прогноз про можливість появи нових самостійних форм вірусного гепатиту. Перелічені збудники, які позначаються буквами латинського алфавіту, відносяться до різних родин вірусів і кожен з них має здатність до модифікації патологічного процесу і тому можливо розрізняти окремі нозологічні форми.

Гепатит А ГА викликається вірусом, який містить РНК діаметром 30 мм. Відкритий вірус S. Feinstone у 1970 році відноситься до ентровірусів з локалізацією у цитоплазмі гепатоцитів. Ін активується формаліном, хлораміном, ІФО – променями, гине при кип’ятінні.

Джерелом інфекції ГА є хвора людина з клінічною, субклінічною, безсимптомною формами хвороби. ГА – це типова кишкова інфекція, яка має фекальнооральний механізм передачі інфекції. Додаткові механізми передачі:

контактнопобутовий,

водний,

харчовий.

Вірус потрапляє у шлунковокишковий тракт, розмножується у клітинах епітелію та лімфатичній тканині тонкого кишечнику, поступає в кров вірусемія. З кров’ю потрапляє у печінку і уражає гепатоцити. Розвивається синдром цитолізу.

Для розвитку захворювання ГА є таких сприятливі чинники:

1 – скупченість дітей;

2 – порушення особистої гігієни;

3 – порушення санітарнопротиепідемічного режиму;

4 – сприятлива пора року;

5 – імунодефіцитні стани дитини.

Для ГА характерна осінньозимова сезонність. Епідемічні спалахи спостерігаються у школах та дитячих садках. Сприятливість до ГА дуже висока. У дорослих виявляються антитіла до вірусу ГА у 7080%. Частіше хворіють діти від 37 років і люди молодого віку.

Вірусний ГА ділиться:

І – за типом:

А Типові форми з жовтяницею.

2. А типові форми без жовтяниці:

А стерта; б субклінічна.

ІІ. За ступенем важкості.

1. Легка.

2. Середньоважка.

3. Важка.

ІІІ. За перебігом.

1. Гострий.

2. Затяжний

3. З загостренням.

4. З ураженням жовчних шляхів.

5. З приєднанням інтрекурентних захворювань.

Джерелом інфекції для ГВ являється хвора людина та вірусоносій. Вірус ГВ циркулює у крові значно раніше, ніж з’являються перші клінічні прояви. Епідеміологічне значення має його довга тривалість знаходження у крові, слині, спермі. Головним механізмом передачі збудника є парантеральний та як його варіант гемотрансфузійний механізми.

Під час близького контакту дитини з хворим можливий контактний механізм передачі через слину.

Вірус ГВ проникає в організм парентерально, з кров’ю потрапляє у печінку, у гепатоцитах розмножується. Вивільнені нові віруси втішаються у нові генситоуцити. Значна частина вірусів поступає у кров і вступає у взаємодію з імунокомпетентними лімфоцитами. Утворюються клани імунокомпететних лімфоцитів і вони викликають цитоліз гепатоцитів. Таким чином імунна відповідь є захисною реакцією організму, але імунна реакція викликає головний синдром захворювання – цитолітичний. Якщо імунна відповідь адекватна, то цитоліз гепатоцитів супроводжується інактивацією вірусу В і наступає швидке одужання.

Якщо імунна відповідь неадекватна, то створюються умови для імунного цитолізу гепатоцитів і приєнання аутоімунних механізмів ураження печінки.

Для розвитку захворювання ГВ є такі сприятливі чинники:

1 – порушення асептики на антисептики у медичних установах;

2 – порушення правил під час виконання гемотрансфузій, вимог до зберігання крові;

3 – часте проведення парентеральних втручань та гемотрансузій;

4 – вік дитини –до 1 року.

Сезонність епідемічного процесу не спостерігається. Сприятливість до ГВ у всіх вікових групах дуже висока.

Вірусний ГВ ділиться:

1 – типові форми з жовтяницею.

2 – атипові форми без жовтяниці.

ІІ. За ступенем важкості:

1 – легка;

2 – середньоважка;

3 – важка;

4 – злоякісна.

ІІІ. За перебігом.

1 – гостри1

2 – затяжний

3 – хронічний.

Інкубаційний період для ГА до 6 тижнів, ГА – 6 місяців. Під час інкубаційного періоду самопочуття не порушено. Продромальний період для ГА в середньому від 3 до 10 днів, початок захворювання гострий, для ГВ – 14 тижня. Початок захворювання частіше поступовий.

Профілактики гепатиту А спрямована по 3 напрямкам:

1 ізоляція хворого;

2 виключення можливості фекальноорального розповсюдження інфекції.

3 Пасивна імунізація – створення імунітету до гепатиту А.

Перші 2 пункти виконуються завдяки наступним заходам:

1. Термін ізоляції хворого – 4 тижні від початку хвороби або 3 тижні від появи жовтяниці.

2. Обов’язкове проведення заключної дезінфекції, та дезінфекції у осередку інфекції.

3. Надається карантин на 35 днів від дня ізоляції хворого.

4. Усім контактним, які не хворіли на гепатит вводиться імуноглобулін за 10 років – 1 мл, після 10 років – 1,5 мл..

5. За контактними у вогнищі інфекції встановлюється спостереження та 35 днів, з визначенням активності Ал АТ та антиНАV. 1 д. М.

Профілактика гепатиту В має систему заходів, які спрямовані на:

1. Ретельне обстеження донорів перед здачею крові з визначенням НВsНg та активності.

2. Проводять диспансерне спостереження за діямиреципієнтами крові та її препаратами протягом 6 місяців.

3. Для запобігання інфікування новонароджених усім вагітним проводять дворазове обстеження на НВsАg та НВеАg методом ІФА, РІМ на 6 та на 32 тижні вагітності. При наявності специфічно імунологічних маркерів вірусу гепатиту В питання акушерськогінекологічної тактики вирішується індивідуально.

4. Профілактика парантерального інфікування базується на виконання наказів М30 України, які регламентують профілактику вірусних гепатитів та ВІЛінфекцій.

Починаючи з 1996 року в Україні проводиться планова активна імунізація проти гепатиту В за календарем щеплень.

СНІД – інфекційне захворювання, що викликається лімфатропними ретровірусами, які уражають тимусзалежний ланцюжок імунної системи, при цьому організм стає сприятливим до вторинної інфекції і злоякісних пухлин.

Збудником СНІДу є вірус ретровірус, який має здатність уражати імунну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту скорочено СНІД, ВІЛА, ВІЛ2. ВІЛ1 розповсюджений у всіх країнах світу. ВІЛ вірус імунодефіциту людини дуже чутливий до нагрівання, при кип’ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70: спирт, 0,2% розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак цей вірус зберігає життєдіяльність у висуненому стані впродовж 46 діб при t 22оС, а при нижній t – ще довше. Джерелом зараження ВІЛінфекцією є хвора людина на СНІД або вірусоносій. Хворі на СНІД заражені протягом усього життя, Кількість інфікованих ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД, інфікована людина досить швидко стає зараженою іноді через 12 тижні після зараження. Існують такі шляхи зараження:

статевий, який забезпечує природний перехід збудника від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях гомосексуалізмі;

парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін’єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін’єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, чисто це трапляється в ін’єкційних наркотиків;

професійний шлях зараження медичних працівників, у тому числі і медсестер, трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД попадає на ушкоджену шкіру мікротравми, тріщини, тощо чи слизові оболонки при внутрішньовенних маніпуляціях;

трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІДЖ. Це трапляється рідко;

трансплацентраний – від хворої на СНІД вагітної її дитині.

Отже, ВІЛ може передаватися ввід людини до людини при прямому контакті: кровкров або спермакров. Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.

Захворювання може розпочатись гостро у вигляді інфекційної хвороби з підвищенням температури тіла, ангіни, збільшення лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, висипці на шкірі.

В цей час вірус ВІЛ уже циркулює в крові в ній можна виявити антитіла до ВІЛінфекцій. Потім настає асимптомний період, що триває від декількох місяців до 35 років. У подальшому виникає безпричинне підвищення температури тіла, слабість, пітливість, лихоманка, схуднення. В наслідок зниження резистентності організму хворі досить чутливі до будьякої супровідної інфекції, перебіг якої досить тяжкий. Поряд із цим, у хворих виникають специфічні пухлини. Поступово всі появи хвороби стають стійкими і вона переходить в останню стадію – СНІД. СНІД триває від декількох місяців до 5 років і більше закінчується смертю.

Сьогодні немає препаратів, які вилікували б інфікованих хворих на СНІД. Проте застосовують медикаменти, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя.

Профілактичні засоби:

1. Широка санітарноосвітня робота серед населення.

2. Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків, гомосексуальних зв’язків.

3. Використання презервативів знижує ймовірність зараження у 200500 разів.

4. Профілактика наркоманії, зокрема парентального введення наркотиків, особливо уникнення групового введення одним шприцом.

5. Правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового використання.

6. Медичні сестри, лабораторні, які контактують кров’ю повинні користуватися індивідуальними засобами захисту.

7. Ретельний контроль донорської крові.

Увесь медичний персонал повинен суворо дотримуватись правил асептики.