Етіологія Гепатит


КОМПОНЕНТИ ТА ПРЕПАРАТИ КРОВІ

За останні десятиріччя служба пе­реливання крові досягла значних успіхів. Навряд чи хтось заперечує велике значення гемотрансфузії для лікування цілої низки захворювань. Але практика свідчить, що хворий, навіть за великої крововтрати, не по­требує переливання цільної крові. Можна задовольнитися переливан­ням її препаратів. Так, хворому в стані шоку вводять свіжозаморожену і нативну плазму, у разі великих крововтрат — еритроцитарну масу тощо.

Завдяки успіхам у галузях хімії, біо­логії, медицини, розроблено методи одержання окремих фракцій крові. Всі компоненти і препарати крові можна розділити на кілька груп: 1 препара­ти з протианемічною дією еритроцитарна маса; 2 препарати — корек­тори системи згортання крові тромбоцитарна маса, фібриноген, фібринолізин, антигемофільна плазма, ге­мостатична губка, тромбін, кріопреципітат; 3 препарати комплексної дії плазма, альбумін, протеїн; 4 пре­парати імунологічної дії імуноглобуліни; 5 препарати для протиінфекційної терапії лейкоцитарна маса.

Всі ці препарати знаходять широке застосування у клінічній практиці.

Еритроцитарна маса — це кров, з якої видалено 60—65 % плазми. Вона буває нативною, бідною на лейкоци­ти і відмитою. Нативна маса, крім еритроцитів, містить 35—40 % плаз­ми від початкової кількості, лейко­цити, тромбоцити. Відмита не має у своєму складі цих елементів. Засто­совується за спеціальними показання­ми у разі непереносності білків плаз­ми. Еритроцитарна маса, бідна на лейкоцити, є проміжною між нативною і відмитою. Має в своєму складі 20 % плазми, 10—20 % тромбоцитів, 30—40 % лейкоцитів.

Відмиті еритроцити повинні бути використані протягом 6 год.

Показанням до переливання еритроцитарної маси є значне зниження кисневої ємності крові, що буває у разі вираженої анемії гіпоксії, зу­мовленої крововтратою, недостатні­стю кровотворення та іншими причи­нами, які призводять до зменшення кількості еритроцитів у крові.

Переливання відмитих еритроцитів показане у разі вираженої сенсибілі­зації організму хворого до факторів плазми крові донора.

Коли з крові, яка відстоялася, відсмоктати плазму і додати таку саму кількість ізотонічного розчину натрію хлориду, одержимо еритроцитарну суспензію.

Протипоказане переливання еритроцитарної маси у разі гемоконцентрації, схильності крові хворого до гіперкоагуляції.

Строки зберігання еритроцитарної маси і суспензії — 14 діб.

Довгий час можна зберігати еритро­цити у замороженому стані. Метод ко­рисний, але дорогий, використовуєть­ся для зберігання крові дуже рідкісних груп. Після розморожування еритроци­ти можуть зберігатися не довше 24 год. Вони містять незначну кількість лейко­цитів, тромбоцитів і плазми.

Плазма крові — жовтого кольору рідина, багата на білки. Крім того, в ній містяться різні електроліти, вуг­леводи, ліпіди, гормони, вітаміни та інші речовини. Одержують її з цільної крові шляхом відстоювання або цент­рифугування. Альтернативною проце­дурою є афереза забирання. Під час плазмаферезу у донора беруть кров, від плазми відокремлюють ерит­роцити і повертають їх донору, а плаз­му використовують для переливання. Оскільки плазмові білкові фракції мо­жуть відновлюватися набагато швид­ше, ніж еритроцити, від одного до­нора можна брати великі об'єми плаз­ми протягом тривалого часу.

Плазма може бути нативною у рідкому стані, висушеною методом нагрівання у вакуумі і висушеною у замороженому стані. Остання може бути свіжозамороженою або довгост­роково замороженою. Свіжозаморожена плазма, за умови зберігання за температури — 30 °С, містить усі фак­тори згортання крові. Відігрівають таку плазму протягом 60 хв, після чого протягом 4 год вона повинна бути використана, бо у разі тривалішого зберігання вона втрачає V і VIII фак­тори. Свіжозаморожена плазма по­винна суміщатися за системою АВО з кров'ю реципієнта.

Свіжозаморожена плазма — дуже добрий засіб для лікування усіх видів кровотеч. Пацієнтові треба перелити 800 мл 4 донорські дози протягом 60 хв. Свіжозаморожену плазму можна збері­гати в домашньому холодильнику.

У деяких західних країнах виробля­ють довгостроково заморожену суху плазму. Її виготовляють з багатьох до­норських доз так званий малий пул. У ній змішано кров різних груп за сис­темою АВО, а тому її можна вливати пацієнтам з будьякою групою крові. Суха заморожена довгострокова плаз­ма може зберігатися до 5 років.

Перед застосуванням висушену плазму розводять ізотонічним розчи­ном натрію хлориду. Термін зберіган­ня нативної плазми — 1 доба, вису­шеної — 3 роки.

Переливання плазми сприяє нор­малізації білкового складу крові, зменшенню проникності судин. У кровоносному руслі затримується рідка частина крові, нормалізуються кровообіг і окисні процеси.

Переливання плазми показано хво­рим із травматичним шоком, що су­проводжується крововтратою і зневод­ненням, хворим зі зниженою кіль­кістю білка або відсутністю деяких білкових компонентів, при септично­му стані. Її застосовують з гемоста­тичною метою, вона сприяє швид­шому згортанню крові. Не рекомен­дується переливати велику кількість плазми понад 1,5 л з метою запобігання таким ускладненням, як синд­ром масивних трансфузій, а також розвиток синдрому гомологічної крові на грунті тканинної несумісності імуноплазмових факторів.

Розчиняючи суху плазму не в 200 мл, а в 50 мл або у меншому об'ємі, можна одержати плазму в кон­центрованому вигляді плазмол. Така плазма зумовлює дегідратацію тка­нин, що важливо під час лікування набряку мозку.

Крім звичайної нативної чи сухої плазми, виготовляють ще плазму спеціального призначення: антигемофільну, антистафілококову, антисиньогнійну та ін.

З плазми виділяють інші компонен­ти крові: альбумін, поліглобулін, фібриноген, углобулін, протромбін, антигемофільний глобулін, які вико­ристовуються як лікувальні препарати.

Альбумін — основна фракція плаз­ми, з якої його одержують. Розчини бувають 5, 15, 25 % концентрації. 5 % розчин застосовують для швидко­го збільшення ОЦК, а 15, 25% — для корекції гіпопротеїнемії. Висока ефективність препарату пояснюється високою онкотичною і реологічною власти востями.

Альбумін активно залучає в кро­в'яне русло тканинну рідину, поси­лює реакцію аутогемодилюції, попов­нює ОЦК, сполучається з токсина­ми і виводить їх з організму.

Застосовують альбумін для лікуван­ня виснажених хворих з вираженою гіповолемією і гіпопротеїнемією, а також при опіковому шоку,.крововтратах.

Протеїн — 4—8 % розчин білків плазми, випускається в дозах по 100 і 200 мл. Одержують його з ретроплацентарної крові. Містить альбумін 75—80 % і стабільні ос і 3глобуліни 20—25 %. Показання до зас­тосування такі самі, як і для альбумі­ну. Застосовують у поєднанні з донорською кров'ю або еритроцитарною масою.

Фібриноген — один із білків систе­ми згортання крові. Випускають у фла­конах у сухому вигляді. Перед засто­

Суванням розводять бідистильованою водою. Для одержання терапевтично­го ефекту хворому потрібно ввести 5— 6 г сухого препарату; 1—2 г сухого пре­парату можна одержати з 1 л донорсь­кої крові. Застосовують за патологіч­них станів, які супроводжуються зни­женням кількості фібриногену в крові у разі фібринолізу після кровотеч в аку­шерській практиці, при захворюван­нях печінки, селезінки, ДВЗсиндромі. Для запобігання тромбоемболії переливання фібриногену треба по­єднувати з уведенням малих доз гепа­рину. Фібриноген випускають у стан­дартних флаконах як для переливан­ня крові по 0,2—1 г. Строк придат­ності — 2 роки. Фібриноген протипо­казаний при тромбофлебіті, тромбо­зах та декомпенсованих вадах серця.

Фібринолізин одержують із донорсь­кої плазми або сироватки плацентар­ної крові. Це теж порошок білого кольору. Випускають його в таких са­мих флаконах, як фібриноген. У фла­коні міститься 10 000 — 20 p00 ЗО 000 ОД специфічної активності. Строк зберігання фібринолізину такий самий, як і фібриногену. Препарат вводять разом із гепарином. Він по­казаний при тромбоемболії легеневої і периферичних артерій, інфаркті міо­карда, тромбофлебіті.

Фібринолізин часто вводять разом із тромболітичними препаратами — стрептазою, стрептокіназою, стрептодеказою, урокіназою.

Тромбоцитарна маса складається із суспензії 60—70 % тромбоцитів у 40 мл плазми. Для гемостазу потрібно 5—6 донорських доз. Переливання тромбоцитарної маси повинно прово­дитися одразу після заготівлі її, бо збе­рігатися вона не може.

Тромбоцити відіграють певну роль у процесі згортання крові. Під час до­тику до сторонньої поверхні вони роз­падаються, виділяючи речовини, які містяться в пластинках і прискорюють перетворення фібриногену на фібрин.

Використовують тромбоцитарну масу при кровотечах, зумовлених де­фіцитом тромбоцитів менше за 20 000 lO''/л. Вона показана також хворим з крововтратою після масивних переливань консервованої крові. Позаяк тромбоцитарна маса має певну кількість еритроцитів, бажано підбирати донорську кров за системою АБО.

Кріопреципітат містить не менше 200 ОД антигемофільного глобуліну VIII фактор згортання крові у одній дозі, фібриноген і невелику кількість інших білків, у тому числі й фібриностабілізуючий фактор XIII фактор. Виготовляють з одної донорської дози. Препарат використовують для лікування і профілактики кровотеч у хворих на гемофілію, а також у разі кровотеч іншої етіології, де спостері­гається зменшення в крові кількості VIII і XIII факторів згортання крові.

Гемостатична губка. Застосовують місцеве, як кровоспинний препарат. Виготовляють з плазми крові і випус­кають у висушеному вигляді.

Тромбів — ефективний місцевий кровоспинний засіб, який застосовують пщ час капілярної кровотечі і при інших станах, що супроводжуються дрібними геморагіями, при оперативних втручан­нях на паренхіматозних органах.

Лейкоцитарна маса — компонент крові, який містить багато білих клітин периферичної крові з домішкою тром­боцитів, еритроцитів, плазми. Одер­жати лейкоцитарну масу можна шля­хом відстоювання крові або цитаферез^у. При цьому беруть кров від доно­ра, й диференційовано центрифугу­ють, забирають необхідні компоненти лейкоцити, тромбоцити, а решту складників уводять назад донорові.

Випускають лейкоцитарну масу у флаконах по 50 мл. У цій кількості міститься одна доза лейкоцитарної маси відповідає кількості лейкоцитів у 500 мл крові. Під час переливання треба враховувати групову належність крові донора і реципієнта. Зберіга­ють лейкоцитарну масу не довше однієї доби. Частіше ії використову­ють як компонент протиінфекційної терапії. Механізм лікувальної дії по­

Лягає в тому, що разом із лейкоцитар­ною масою в організм реципієнта вво­дять дефіцитні функціонально по­вноцінні нейтрофільні гранулоцити, які є основним клітинним фактором протимікробного захисту.

Переливають лейкоцитарну масу курсами з інтервалом 2—3 доби.

Імунологічні препарати за механіз­мом дії діляться на дві групи: неспе­цифічні неспецифічний углобулін, поліглобулін та специфічні. Неспе­цифічні містять широкий набір антитіл проти збудників різних вірусних і бак­теріальних інфекцій. Їх застосовують для пасивної імунізації проти таких захворювань, як стрептококова інфек­ція, грип, низка дитячих інфекцій. Виготовляють із донорської і плацен­тарної плазми сироватки.

Сьогодні великого значення нада­ють одержанню імуноглобулінів спря­мованої дії. Їх лікувальна і профілак­тична дія спрямована на боротьбу з певною інфекцією. Цього досягають шляхом активної імунізації донорів відповідним антигеном, одержання імунної плазми і виділення імуноглобулінової фракції. Одержаний препа­рат імуноглобуліну має високу спе­цифічну активність проти збудника інфекційного захворювання, антиген якого був використаний для імуні­зації. Серед таких препаратів широко застосовують антистафілококовий Yглобулін, антистафілококовий по­ліглобулін, протиправцевий, антирезус D, антигепатитний, протисказовии імуноглобуліни.

Імунологічні препарати спрямова­ної дії виготовляють з плазми з висо­кими показниками титру відповідних антитіл, плазми реконвалесцентів і плазми донорів, які були активно іму­нізовані відповідними антигенами.

Всі імунологічні препарати випус­каються у ампулах по 1—1,5—3 мл і зберігаються у холодильнику за тем­ператури 2—10 °С. Строк зберіган­ня — до З років. Вводять внутрішньом'язово.