Етіологія Гепатит


ГІГІЄНА ЛІКУВАЛЬНОПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАКЛАДІВ

Успіх стаціонарного лікування хворих залежить від багатьох чинників. Перш за все, це оптимізація лікарняного середовища. Для успішного лікування та швидкого видужання хворих необхідні сприятливі умови перебування: світло, тепло, достатній простір, добре інсольована і вентильована палата, зручне ліжко, спокійні умови оточення, здоровий відпочинок, раціональне і дієтичне харчу­вання, добре санітарногігієнічне обслуговування, достатнє озеле­нення території для прогулянок на свіжому повітрі, повний сома­тичний і психічний комфорт.

Створення гігієнічних умов є важливим фактором у запобі­ганні госпіталізму, перш за все внутрішньолікарняній інфекції. Це актуально не лише для Інфекційних, але й усіх інших відділень. Так, у стаціонарах різних країн на госпітальну інфекцію хворіє від 3,9 до 9,9 % усіх осіб, які лікуються. Насамперед є це післяопе­раційні гнійносептичні та інші ускладнення, зараження грипом, гепатитом В, СНІДом, туберкульозом, дитячими інфекційними зах­ворюваннями тощо.

Особливо високого рівня гігієнічного забезпечення вимагають впровадження таких нових методів діагностики і лікування, як ра­діонукліди та Інші джерела Іонізуючих випромінювань, електронні мікроскопи, лазери, бароопераційні, найновіші фізіотерапевтичні устаткування, операції з трансплантації органів, застосування різноманітних полімерних матеріалів, бактерицидних барвників, дезінфекційних, мийних засобів тощо.

Зразкове дотримання вимог гігієни в лікарні, проведення санІтарноосвітньої роботи серед персоналу і хворих допомагають стати лікарні школою гігієнічних навичок для хворих.

На медичний персонал можуть впливати також професійні шкідливості. Хірурги, реаніматологианестезіологи, акушеригінекологи, персонал психіатричних лікарень тощо й операційні медичні сестри зазнають нервовопсихічного і фізичного напруження, анестезіологи та інші дії хімічних факторів, персонал рентгенологіч­них, фізіотерапевтичних, бароопераційних та інших відділень фізич­них факторів, внутрішньолікарняного інфікування тощо, черговий персонал працює вночі.

Процес створення оптимальних гігієнічних умов у лікувальнопрофілактичних закладах визначається особливостями планування й забудови земельної ділянки, упорядкуванням та внутрішнім пла­нуванням будинків, їх санітарнотехнічним благоустроєм, а також санітарним станом під час експлуатації.

Улаштування та організація діяльності лікувальнопрофілактич­них закладів, згідно з гігієнічними вимогами, дають можливість ство­рити найкращі умови зовнішнього середовища для хворих; сприя­ють впровадженню лікувальноохоронного режиму; запобігають виникненню внутрішньолікарняних інфекцій; полегшують лікувальну роботу медичного персоналу; сприяють якнайшвидшому видужан­ню хворих та забезпеченню оптимальних умов для діяльності ме­дичних працівників. Адже без відповідних гігієнічних умов терапев­тичні дії є безсилими.

Існують чотири основні системи забудови лікарняних комп­лексів: децентралізована, централізована, змішана та централізованоблочна.

При децентралізованій, або павільйонній, системі забудови лікарняний заклад складається з ряду окремих, порівняно невели­ких, малоповерхових корпусів павільйонів, в яких розміщуються різні за профілем лікувальні відділення. Слід відзначити, що її пере­вагою є добра ізоляція відділень лікарні між собою, що, у свою чергу, полегшує запровадження лікувальноохоронного режиму і запобігає виникненню внутрішньолікарняних інфекцій.

Централізована система забудови характеризується тим, що лікувальний заклад міститься в одному багатоповерховому будин­ку, при цьому здешевлюється будівництво і полегшується експлуа­тація санітарнотехнічних служб, скорочуються шляхи пересуван­ня хворих і медичного персоналу від окремих відділень до діагнос­тичних і фізіотерапевтичних кабінетів.

Змішана система забудови лікувальнопрофілактичних закла­дів передбачає об'єднання в одному головному корпусі лікарні загальносоматичних відділень, лікувальнодіагностичних кабінетів, лаборато­рій, централізованого приймального покою тощо. Разом із тим, в окремих будинках розміщуються поліклініка, інфекційне та пологове відділення, секційна І господарські служби. Ця система поєднує по­зитивні властивості децентралізованої та централізованої систем.

Зараз частіше застосовують централізованоблочну систе­му, при якій лікарня складається з декількох корпусів терапевтич­ного, хірургічного тощо, зблокованих в одне ціле. У цьому випадку краще використовуються позитивні сторони централізованої систе­ми будівництва. За допомогою підземних, наземних або поверхових переходів на каталках перевозять хворих, пересувну лікувальнодіагностичну апаратуру і різноманітні вантажі, що дозволяє більш ефективно застосовувати можливості лікувального закладу.

Основним елементом архітектурної композиції при застосуванні централізованоблочної системи є головний корпус лікувальнодіагностичний блок, до якого приєднуються стаціонар і поліклініка. Такий варіант, у свою чергу, забезпечує як централізацію медич­них процесів, так і використання обладнання та реалізацію принципу ізоляції окремих лікувальних відділень. ЦентралІзованоблочна система дозволяє об'єднати функціонально однорідні підрозділи і створити відповідні комплекси операційний, стерилізаційний, рент­генодіагностичний, лабораторний тощо.

У західних країнах через обмежену площу земельної ділянки часто будують централізованоблочні лікарні у декілька наземних і 23 підземні поверхи, в яких розміщують операційний комплекс, стерилізаційний відділ, бомбогазосховище, господарські та допоміжні служби тощо. При цьому на сьогоднішній день технічні і інженерні можливості дозволяють повністю забезпечити кондиціонування пові­тря, раціональне опалення та освітлення і створити на всіх об'єктах нормальні й стабільні умови праці.

В Україні однаковою мірою функціонують лікарні всіх систем. Оскільки наука і техніка, в тому числі й медицина, технологія лікарсь­кої справи, санітарна техніка, постійно зазнають вдосконалення, поглиблення і наукового розвитку, в нас постійно перебудовуються і добудовуються лікарняні будівель.

Особливі вимоги пред'являють до лікарняної ділянки. При роз­міщенні лікарні на околиці населеного пункту легше вибрати ділян­ку, достатню за розмірами й озелененням. Тут менше шуму, пилу і гігієнічного комфорту значною мірою залежить від місце розташування та інших чистіше повітря. Тому туберкульозні, психіатричні лікарні або реабілітаційні центри, непов'язані з амбулаторним прийо­мом хворих, часто будують навіть за межами населеного пункту. Амбулаторії, щоб наблизити медичну допомогу до населення, доц­ільно розміщувати у центрі району обслуговування. А лікарні за­гального типу, які мають стаціонар і поліклініку, нерідко розташо­вують у межах селітебної зони.

Земельна ділянка повинна знаходитися з навітряного боку і на значній відстані від джерел шуму та об'єктів забруднення по­вітря. Необхідно, щоб рівень шуму на її території в денний час не перевищував 45 дБ, у нічний 35 дБ.

Земельна ділянка лікувальнопрофілактичного закладу повинна розташовуватись на добре інсольованій та провітрюваній території. Бажано, щоб вона знаходилась поблизу від водопровідної мережі, каналізаційних комунікацій, джерел водопостачання та якомога далі від місць спуску стічних вод, а також поза зоною впливу промисло­вих підприємств та інших джерел забруднення навколишнього се­редовища. Площа земельної ділянки для лікарень загального типу, залежно від загальної кількості ліжок, повинна складати від 80 до 300 м2, для дитячих лікарень від 135 до 250 м2з розрахунку на 1 ліжко. Для лікарень, що розташовані у приміській зоні, площа зе­мельної ділянки збільшується, порівняно з вказаними, на 1520 %.

Вибираючи земельну ділянку під забудову, необхідно мати відо­мості про те, що раніше було розташовано на цій території. Недопу­стимо використовувати ті ділянки, на яких були розміщені склади отрутохімікатів, радіоактивних речовин, сміттєзвалища тощо, а та­кож якщо рівень залягання ґрунтових вод становить менше 1,5 м до підошви фундаменту.

На земельній ділянці виділяють ряд, функціональних зон: зону лікувальних корпусів для неінфекційних хворих, зону інфекційного та пологового відділень, зону поліклініки, зону радіологічного та патологоанатомічного корпусів, садовопаркову та господарську зони. Ділянка повинна мати окремі в'їзди до лікувальних корпусів і гос­подарської зони та патологоанатомічного відділення.

До складу лікарні загального типу входять:

1 приймальне відділення;

2 стаціонар із терапевтичним і хірургічним, акушерськогіне­кологічним, дитячим, інфекційним, анестезіологічнореанімаційним, радіологічним відділенням, відділенням переливання крові з бан­ком крові та кровозамінників тощо;

3 поліклініка;

4 лікувальнодіагностичні підрозділи з відділеннями функціо­нальної діагностики, рентгенодіагностики, фізіотерапевтичним, ре­абілітації та лікувальної фізкультури;

5 патологоанатомічне відділення з моргом;

6 допоміжні служби харчоблок, пральня з дезкамерою, цен­тральний стерилізаційний відділ, майстерні з ремонту медичної тех­ніки й апаратури, гараж, овочесховище тощо;

7 адміністративногосподарська частина канцелярія, медич­ний архів, бібліотека тощо.

Розміщення всіх вищезазначених підрозділів у лікарняних бу­дівлях залежить від системи лікарняного будівництва. Будинок поліклініки розташовують ізольовано на відстані 3050 м від лікувальних корпусів. Необхідно, щоб вхід у поліклініку був окремим.

Площа забудови лікарні повинна становити 1215 %, зона зелених насаджень не менше 60 %, решта території пішохідні й проїжджі дороги. Ширина захисної зеленої смуги за периметром ділянки 1530 м.

Смуги зелених насаджень повинні бути розташовані між фун­кціональними зонами лікарень шириною 15 м. Санітарний розрив між лікувальними корпусами та харчоблоком, патологоанатомічним корпусом і захисною смугою зелених насаджень не менше ніж 30 м. Патологоанатомічний відділ з моргом розміщують в ізольо­ваному місці, якого не видно з вікон лікарні.