Етіологія Гепатит


Профілактика і лікування гнійної інфекції у хворих на цукровий діабет

Діабет завжди супроводжується різноманітними порушеннями в системі імунологічного статусу організму. Причиною інфекційних процесів нерідко буває навіть сапрофітна мікрофлора шкіри, кишечника, порожнини рота, що на фоні імунологічної недостатності виходить за границі мешкання, розмножується в інших тканинах та формує гнійнозапальні вогнища з некрозами. Гнійна інфекція у таких хворих може набувати розповсюдженого, генералізованогго характеру: пневмонії, менінгіти, остеомієліти, сепсис тощо. Становище значно ускладнюється за наявності супутньої патології атеросклероз, гепатит, нефрит, ендокринні порушення. В силу зазначених причин хворі на діабет нерідко стають пацієнтами хірургічних клінік. Гнійна інфекція при діабеті найчастіше викликається наступними мікроорганізмами: патогенними і непатогенними стафілококами, патогенними стрептококами, псевдомонадами синьогнійною паличкою, протеями, кишковими паличками, споровими і неспоровими анаеробами клостридіальна і неклостридіальна анаеробна інфекція. Швидкому розвитку гнійної інфекції сприяють наступні патогенетичні фактори: імунологічна недостатність, гіпоксія за рахунок атеросклерозу, місцева гіпоксія ішемія, обумовлена набряком у зоні запалення, зниженням активності факторів неспецифічного антиінфекційного захисту. Оскільки при гнійній інфекції у хворих на діабет не формуються адекватні достатні захисні реакції, лікування при перших же ознаках повинне починатися негайно, проводитися інтенсивно і комплексно. При такій стратегії можна виключити розвиток генералізованих процесів, ампутацію пальців чи стопи, гомілки. Збудники гнійної інфекції у хворих на діабет мають біологічні особливості, що характеризуються множинною стійкістю до антимікробних препаратів, високою ферментативною активністю, стійкістю до бактеріофагів, імуноглобулінів і деяких антисептиків перекис водню, хлорамін, марганцевокислий калій, розмноженням у глибині тканин. У етіопатогенетичній терапії зазначених хворих важливе місце займають лікарські препарати, здатні швидко знищити збудників у вогнищі гнійного запалення.

Результатом науководослідних робіт, що протягом 20 років проводилися у цьому напрямі, став промисловий випуск протимікробного засобу нового покоління Йоддицерину.

Препарат є біоцидом широкого спектру дії. Він дуже швидко пригнічує патогенні, умовно патогенні і сапрофітні види, аеробні й анаеробні культури, спорові і безспорові клітини, чутливі і нечутливі до антибіотиків, капсульні і безкапсульні штами, риккетсії, хламідії, спірохети, найпростіші, дріжджі й віруси. Йоддицерин розроблений спеціально для зовнішнього місцевого застосування, що цілком виключає токсичну дію на організм хворого і розвиток дисбіозів дисбактеріозів. Основним компонентом є катіон йоду, що у створеній композиції не викликає болю, некрозу, роздратування тканин, не накопичується на поверхні і завжди глибоко транспортується у тканинах трансмембранно, минаючи кровоток, у зону розмноження збудників гнійної інфекції. Глибина проникнення препарату регулюється часом його аплікації на вогнище гнійного запалення.

Препарат високоактивний при наступних видах гнійної інфекції: трофічні виразки, нагноєння ран після операцій, гнійне ураження суглобів і фаланг нижніх кінцівок, сухожиль, м’яких тканин стопи, гомілки і стегна та вен флебіти.

Йоддицерин застосовується у виді компресів, зрошень, на тампонах і турундах, які змінюють 2 рази на добу до моменту знищення мікроорганізмів і появи перших грануляцій. Далі відбувається процес рубцювання і загоєння. Для профілактики повторної гнійної інфекції використовуються невеликі марлеві серветки, які слід тримати під полімерною плівкою на місці ушкодження 2040 хвилин. При найменших ознаках запалення на шкірі у хворих із цукровим діабетом необхідно 23 рази провести аплікації Йоддицерину, що надійно виключає розвиток гнійної інфекції і можливі хірургічні втручання.

Численними дослідженнями доведено, що резистентність до препарату не виникає.